Блог Верготі Лідії Танасіївни

Успіх учителя

Складові успіху вчителя

Харизматичність вчителя

Проте, іноді розумні, освічені вчителі не викликають у оточуючих почуття людського братерства, духовного єднання. Такі вчителі люблять свій предмет більше, ніж учнів. Вони нібито віддалені від школярів, неприступні, недосяжні. Такому вчителеві бракує харизматичності.

У чому полягає таємниця харизматичності?
Давньогрецький філософ Сократ мав настільки значний вплив на своїх учнів, нібито володів якоюсь магічною силою.

Ця сила — чарівність, здатність заволодіти увагою, почуттями, розумом, уявою інших.

Чарівна людина вміє вести за собою, спонукаючи оточуючих наслідувати її в усьому.
У чарівності проявляються внутрішня краса людини, її самобутність, співпереживання оточуючим, гідність.

Основна ознака чарівності — щирість, результатом якої є довіри учня. Жодної неправди, жодної фальші — ані у словах, ані у поведінці.

Учителеві необхідно розвивати в собі вміння володіти своїми иочуттями, залишаючись щирим.
Педагогічна чарівність неможлива без ідейної зрілості: учитель ішає, чого він очікує від учнів сьогодні, завтра та в майбутньому.

Самобутність вчителя

Учитель повинен бути самобутнім, оригінальним. В арсеналі такого вчителя завжди є найновіші психологічні, педагогічні, методичні знахідки, які він активно використовує під час уроку.

 Вчительська імпровізація

Спілкування з учнями — це завжди творчість. Учитель заздалегідь формулює очікування від уроку, але реальна зустріч з учнями може змінити його очікування. Отже, учитель-артист імпровізує, поводиться невимушено. Школярів у всі часи при- иаблював творчий пошук і можливість приймати рішення. Але Імпровізація вимагає від учителя максимального контакту й від¬гуку аудиторії. Такий контакт можливий тільки за умови вільного володіння предметом.

Імпровізація — це майстерність, а професійна майстерність потребує багаторічної внутрішньої підготовки, накопичення до- і піду та вдосконалення.

 Образність мовлення вчителя

Сучасний школяр чуйніший до естетики слів. Слухаючи ра¬діо, читаючи газети, журнали, книги, переглядаючи телепередачі, учні пізнають красу й силу слова. Вони переконані у тому, що кожний учитель — математики, літератури, фізики або історії— повинен уміти «словом запалити серця», тому його слово має бути художнім, виразним.

Школярі краще розуміють предмет, урок, виступ, якщо вчитель, сполучаючи у своїх розповідях обов’язкову точність і докладність доказів, висловлюється професійно й разом із тим образно.

Образне мовлення вчителя повинна бути строгим, але на¬уковості необхідно надати цікавої форми, позбавити повчально-канцелярських зворотів, зайвих перекручувань. Також воно має бути емоційним, індивідуальним.
На образність мовлення впливає здатність учителя чітко вимовляти слова, приємність, звучність та мелодійність голосу, багатство інтонацій.

Мовлення вчителя не повинне бути квапливим. Школярі завжди звертають увагу на дикцію вчителя, її чіткість, ясність, милозвучність, мелодійність. Інтонація виражає стан мовця: подив, прикрість, радість тощо. У мовленні відбиваються не тільки духовний світ педагога, але й освіченість та моральні якості, самобутність, артистизм.

Однотонний (постійно високий або постійно низький) голос не дозволяє вчителеві-початківцю ритмізувати своє мовлення (тобто підвищувати або знижувати гучність та тривалість звуків), від цього страждає й мелодика мовлення.

Бідність мелодики робить мовлення безглуздим, бідний ритм призводить до байдужого мовлення, тому що мелодика є музичним початком думки, ритм — музичним початком енергії, а тембр — музичним початком почуттів. Чим яскравішими є ці елементи, тим музичнішим, художнішим, виразнішим та ціка¬вішим стає мовлення.

Пластика вчителя

Пластика — це мова рухів, виразність тіла, уміння використовувати його особливості.

А. С. Макаренко визначив пластичну культуру як органічний елемент педагогічних здібностей. За його переконанням, учитель повинен володіти мімікою, стримувати свій настрій, контролювати жести.

Учителеві необхідно вчитися й не соромитися виражати своє ставлення, переживання, настрій до події, про яку йдеться, через жести, міміку, голос. «Внутрішній апарат почуттів» дорівнює «тілесному апарату».