МОВНІ ОБОВ’ЯЗКИ ГРОМАДЯН

МОВНІ ОБОВ’ЯЗКИ ГРОМАДЯН

1. Мова — запорука iснування народу. Захищаючи рiдну мову, ти захищаєш свiй народ, його гiднiсть, його право на iснування, право на майбутнє. Не ухиляйся вiд цiєї боротьби! 

2. Захист рiдної мови — найприроднiший i найпростiший, найлегший i водночас найнеобхiдніший спосiб нацiонального самоутвердження i дiяльностi в iм’я народу. Маєш нагоду бути борцем за свiй народ — будь ним! 

3. Володiння рiдною мовою — не заслуга, а обов’язок патрiотів. «Вони (українці) повинні усвідомити, що кожна людина, яка виїжджає з України, кожна копійка, що витрачається не на досягнення українських цілей, кожне слово, сказане не українською мовою, є марнуванням капіталу українського народу, а за даних обставин кожна втрата є безповоротною» (М. Драгоманов). 

4. Розмовляй рiдною мовою — своєю i свого народу: скрiзь, де її розумiють, з усiма, хто її розумiє. Не поступайся своїми мовними правами заради вигоди, привiлеїв, лукавої похвали — це зрада свого народу. 

5. Ставлення до рiдної мови має бути таким, як до рiдної матерi: її люблять не за якiсь принади чи вигоди, а за те, що вона — мати. 

6. Сiм’я — первинна клiтина нацiї. Щоб вона не омертвiла i не вiдпала вiд нацiонального органiзму, її має живити культ рiдної мови. Тому розмовляй у сiм’ї мовою своєї нацiї. Не вмiєш — учись. Прищеплюй дiтям ставлення до мови як до святинi, найдорожчого скарбу. 

7. Допомагай кожному, хто хоче вивчити українську мову. 

8. Нiколи не зупиняйся у вивченнi рiдної мови. «Усi головнi європейськi мови можна вивчити за шiсть рокiв, свою ж рiдну треба вчити цiле життя» (Вольтер). 

9. У твоїй хатi завжди мають бути українськi книжки, журнали, газети. Не забудь i про дитячi видання. Хай звучить у твоїй хатi українське слово з теле- i радiоприймачiв. 

10. Пiдтримуй усi починання окремих осiб i громадськостi, спрямованi на утвердження українськоi мови. 

11. Не будь байдужим до найменших виявiв обмежень чи зневаги української мови. Стався до iнших мов так, як би ти хотiв, щоб ставились до твоєї рiдної мови. 

12. Подбай, щоб у мiсцi твоєї працi (навчання) обов’язково був створений осередок Товариства «Просвiта». 

13. Бережи своє iм’я та iмена своїх близьких вiд лакейських деформацiй за чужомовним зразком. Пестлива форма власних iмен, особливо дитячих, не повинна виходити за межi української мови, нацiональної традицiї. 

14. Пам’ятай: найкращi вчителi мови для дiтей — це мати i батько. 

15. У наш час доволi поширенi змiшанi шлюби. Цiлком природно, що в таких сiм’ях виникає проблема вибору мови. В iдеалi тут повиннi звучати обидвi мови, однак не в якомусь змiшаному виглядi, а кожна — у своєму лiтературному варiантi.

16. Батьки в таких сiм’ях повиннi використовувати обидвi мови не просто для спiлкування, а як засiб залучення своїх дiтей до багатств духовної культури обох народiв. 

17. Незнання рiдної мови не звiльняє тебе вiд обов’язку i не позбавляє права боротися за неї, за те, щоб твої дiти i внуки мали можливiсть знати i користуватися мовою свого народу. 

18. Вивчай iншi мови. Це дасть можливiсть не тiльки оволодiти ключами до скарбниць духовностi iнших народiв, але й об’єктивно оцiнити свою мову, її сильнi та слабкi сторони. «Хто не знає чужих мов, той нiчого не вiдає про свою власну» (Й. В. Гете). Знання чужих мов пробуджує бажання працювати для утвердження i розвитку рiдної мови, сприяти тому, щоб вона посіла гiдне мiсце серед авторитетних мов свiту. 

19. Якщо ти українець i живеш поза Україною, не дай використати себе для денацiоналiзацiї народу, серед якого перебуваєш, а тим бiльше — для боротьби з його намаганням утвердитись на шляху самостiйного розвитку. 

20. Нашому поколiнню випало складне i вiдповiдальне завдання — вiдродження української мови, державностi, нацiї. За нас цього нiхто не зробить. Це наш iсторичний обов’язок, виправдання нашого перебування на цьому свiтi. Не перекладаймо цього тягаря на плечi своїх нащадкiв, бо може бути запiзно. Дiймо. В iм’я нашого народу, в iм’я найвищих iдеалiв людства — свободи i справедливостi.

Аргументи мовчання

     

Уміння говорити має поєднуватися з умінням, коли треба, помовчати. Німецький учений П. Вальфіш-Рулен сформулював 26 аргументів мовчання. Наведемо деякі найважливіші з них:

  -   якщо ваш співрозмовник роздратований, то краще помовчіть, щоб не дратувати його більше. Сперечатися з роздратованою людиною – це те саме, що підкласти дров до багаття;

 -  коли ви самі роздратовані, теж краще помовчати, щоб не сказати чогось такого, про що пізніше жалкуватимете;

   -  якщо ви дуже довго говорили, то після цього помовчіть. Дайте можливість висловитися іншим;

 -   якщо вам хочеться поговорити про свої особисті справи й труднощі, а вас слухають сторонні люди, зважте на те, що їх це мало цікавить, і тому краще помовчіть;

   -  якщо ви недостатньо глибоко обізнані з обговорюваними питаннями, дайте можливість говорити тим, хто добре на них знається;

  -   мовчіть  у ситуації, за якої своєю розмовою ви могли б зрадити довірену вам таємницю;

   -  іноді краще промовчати, щоб просто не образити гідності іншого.